Хвороба Лайма, або Лайм-бореліоз, — інфекційне трансмісивне захворювання, яке спричинюють спірохети роду Borrelia (як правило, Borrelia burgdorferi). Переносники борелій — кліщі роду Ixodes. Лайм-бореліоз характеризується циклічним перебігом, мультисистемністю уражень та широким поліморфізмом клінічних проявів різних стадій захворювання. У цій публікації висвітлено особливості клінічної картини та принципи менеджменту хвороби Лайма: від поетапної діагностики до специфічного лікування. Матеріал написано на основі публікації «Lyme Disease» у Medscape 9 травня 2019 р.

Особливості клінічної картини хвороби Лайма на різних стадіях захворювання

Імовірність укусу кліща і таким чином зараження хворобою Лайма найвищі в осіб, які проводять багато часу на відкритому повітрі (особливо у лісах, зонах лісопарку). Більшість випадків ранньої хвороби Лайма відмічають з травня по листопад — період найвищої активності іксодових кліщів. Лише 30% хворих можуть пригадати епізод укусу кліща.

Інкубаційний період становить 1–30 днів. Існують такі клінічні варіанти перебігу хвороби Лайма: рання локалізована, рання дисемінована та пізня хронічна стадії.

Рання локалізована стадія

Рання локалізована стадія виникає через 1–30 днів (в середньому через 7 днів) після укусу кліща та характеризується типовим ураженням шкіри у вигляді ізольованої мігруючої еритеми у місці інокуляції збудника (найчастіше пахвова, пахвинна та підколінна ділянки). У близько 1/3 випадків еритема не розвивається, що значно ускладнює своєчасну діагностику та лікування.

На місці укусу кліща виникає червона папула з чіткими краями. Згодом зона гіперемії розширюється (мігрує), а центр — блідне. У деяких випадках мігруюча еритема може являти суцільне однорідне червоне тло. Як правило, мігруюча еритема — безболісний та несверблячий елемент. Місцева гіпертермія шкіри виникає рідко. Загальний стан хворого порушується рідко.

Без лікування мігруюча еритема зберігається близько 2–3 тиж. У 1/осіб захворювання самостійно завершується на цьому етапі, а у 2/3 переходить на наступний — у ранню дисеміновану стадію.

Рання дисемінована стадія

Рання дисемінована стадія виникає через 3–10 тиж після укусу кліща, триває кілька тижнів та є результатом гематогенного розповсюдження збудника. Характеризується розвитком шкірних (доброякісна лімфоцитома, множинні мігруючі еритеми), неврологічних (запаморочення, краніальні невропатії, зокрема параліч Белла, менінгізм, менінгіт), кістково-м’язових (мігруючі артралгії, міалгії), серцево-судинних (атріовентрикулярні блокади) проявів, а також ураженням очей (кон’юнктивіт, кератит, ірит). У ранній дисемінованій стадії хворі відзначають появу лихоманки та нездужання. Таким чином, рання дисемінована стадія хвороби Лайма характеризується полісистемністю уражень з тенденцією до самостійного зникнення клінічних проявів.

Пізня хвороба Лайма

Пізня, або хронічна, хвороба Лайма виникає через місяці або й роки після зараження, характеризується неврологічними та ревматологічними проявами з переважним ураженням однієї системи (кістково-м’язової — у вигляді артриту, нервової — у вигляді нейробореліозу, шкіри — у вигляді хронічного атрофічного акродерматиту та ін.). Клінічні прояви хронічної хвороби Лайма зумовлені розвитком аутоімунних реакцій, а не гематогенного поширення збудника. Більшість пацієнтів із хронічною хворобою Лайма не мали мігруючої еритеми в анамнезі, тож не були вчасно обстежені та не отримували специфічного лікування.

Лайм-артрит характеризується ураженням переважно великих суглобів (у 90% випадків — колінних) з періодами загострення та ремісії. Неврологічні ураження, характерні для пізньої стадії хвороби Лайма, включають підгостру енцефалопатію, хронічний прогресуючий енцефаломієліт, аксональную нейропатію, фіброміалгії, синдром Баннварта. Бореліозний енцефаломієліт виникає рідко та характеризується тяжким перебігом з розвитком геміпарезу, атаксії, судом, когнітивних порушень, дисфункції сечового міхура і втрати слуху. У 50% хворих із нейробореліозом розвивається мієліт.

Хронічний атрофічний акродерматит найчастіше виникає у жінок похилого віку, локалізується на дорсальних поверхнях рук, ніг, колін та ліктів.

Діагностика хвороби Лайма

За наявності класичної мігруючої еритеми лікування повинне бути розпочате негайно, проведення специфічної діагностики не є необхідним.

У інших випадках Центри з контролю та профілактики захворювань в США (Centers for Disease Control and Prevention — CDC) рекомендують проведення двоетапної діагностики, яка включає:

  • перший етап: визначення титрів IgG і IgM методом імунофлуоресцентного аналізу (ІФА). У разі наявності IgM та відсутності IgG необхідно повторити ІФА через 2 тиж. Якщо при повторному тестуванні IgG не визначатимуться, результат тесту необхідно оцінити як хибнонегативний;
  • другий етап: підтвердження діагнозу методом вестерн-блот.

Вестерн-блот проводиться лише у випадку підтвердженого (IgG+, IgM+) або сумнівного результату ІФА. Недоцільно проводити вестерн-блот без попереднього етапу діагностики методом ІФА або при негативному результаті ІФА. При цьому:

  • якщо симптоми захворювання наявні менше 30 днів — методом вестерн-блот проводиться визначення IgG та IgM;
  • якщо симптоми захворювання наявні більше 30 днів — методом вестерн-блот проводиться визначення лише IgG.

Більшість комерційних лабораторій проводять визначення і IgM, і IgG.

Окрім специфічної діагностики при хворобі Лайма, можуть бути доцільними такі дослідження:

  • ЕКГ-діагностика уражень серцево-судинної системи;
  • полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР): дослідження синовіальної рідини при Лайм-артриті;
  • дослідження спинномозкової рідини: наявність інтратекальних B. burgdorferi— специфічних антитіл в лікворі.

Менеджмент хвороби Лайма залежно від віку хворого та стадії захворювання

Етіотропне лікування хворих із Лайм-бореліозом полягає у застосуванні антибіотиків, вибір яких залежить від стадії захворювання та превалюючих клінічних проявів.